11 лютого виповнилось 9 днів з дня трагічної загибелі українського виконавця Андрія Кузьменка. Поминальний захід молодь Кіровограда вирішила зробити музичним. Аби вшанувати пам'ять і згадати усе найкраще в творчості співака, розповідає організатор вечора пам'яті Кузьми Скрябіна журналістка Ольга Ткаченко.
Україна вже звикла до втрат. Здається, їх занадто багато було останнім часом. Та й взагалі – втрат не буває замало. Всього 10 днів тому країна прощалася зі ще одним великим сином українського народу – Андрієм Кузьменком, більш відомим, як Кузьма Скрябін.
Всі, хто на Кіровоградщині має відношення до виру української музики, знайомі з ім’ям Ірини Сікорської. Та, мабуть, не тільки в нашій області. Музикознавець, член Національної спілки композиторів України Ірина Михайлівна живе і працює в столиці, одначе й про рідний Кіровоград не забуває. Ірина Сікорська народилася в нашому обласному центрі, тут і зробила перші кроки до опанування одного з найемоційніших видів мистецтв – музики. Спочатку була Школа педпрактики при Кіровоградському музичному училищі, а відтак і його теоретичний відділ, згодом – клас історії музики вокально-хорового й теоретичного факультету Одеської консерваторії ім. А. Нежданової. Вперше педагогічний талант Ірина Михайлівна проявила як викладачка музично-теоретичних дисциплін Кам’янець-Подільського культосвітнього училища, пізніше ж стала улюбленим викладачем студентів мистецького факультету Кіровоградського педуніверситету імені В.Винниченка. Та Ірина Сікорська не з тих, хто зупиняється на досягнутому: аспірантура при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського Національної академії наук України, захист кандидатської дисертації… Сьогодні Ірина Михайлівна працює старшим науковим співробітником відділу музикознавства ІМФЕ. Вона є постійною гостею на кіровоградських «Травневих музичних зустрічах» та інших музичних імпрезах, любить пройтися рідними вуличками, погостювати у близьких та друзів. Про важливі кроки в житті, вирішальні повороти долі та маленькі життєві радощі Ірина Сікорська розповідала в кафе за філіжанкою запашної кави на Хрещатику, спостерігаючи за перехожими, які постійно кудись поспішають.
Олександр Сікорський-людина креативна та різнобічна. Має вищу технічну освіту,працює в Кіровоградському обласному художньому музеї, є співавтором кількох книг про мистецтво. Олександр Михайлович майже ніколи не розлучається з відеокамерою,фільми з його зйомками не раз ставали лауреатами міжнародного телевізійного фестивалю «Перемогли разом».
А ще Олександр Сікорський разом із сестрою Іриною є одними з фундаторів всеукраїнського музичного фестивалю «Червона рута» і щороку працюють у його оргкомітеті та журі.А ще наш співрозмовник є невтомним мандрівником, і на початку купального сезону відпочивальникам напевне буде цікаво дізнатися від нього про рекреаційний потенціал одного чорноморського зарубіжжя-мова про Болгарію.
Жителів Радянського Союзу за капіталістичний ”бугор” пускали неохоче, а до „братушок” можна було кататися майже так само вільно, як у будь-яку радянську республіку. По тих часах Болгарія, як і всі країни соцтабору, була біднуватою, а як там сьогодні ?
На сайті «Перевесло» недавно було вміщено інтерв’ю з кіровоградським мистецтвознавцем, журналістом і невтомним мандрівником Олександром Сікорським «П’ять хвилин до моря». І поки читачі через цю публікацію знайомилися з Болгарією, Олександр Михайлович розсікав по Скандинавії. Чи багато з вас там бували? Навряд чи більшість. Тож давайте пройдемося шляхами вікінгів хоча б заочно.
На сайті «Перевесло» недавно було вміщено інтерв’ю з кіровоградським мистецтвознавцем, журналістом і невтомним мандрівником Олександром Сікорським «П’ять хвилин до моря». І поки читачі через цю публікацію знайомилися з Болгарією, Олександр Михайлович розсікав по Скандинавії. Чи багато з вас там бували? Навряд чи більшість. Тож давайте пройдемося шляхами вікінгів хоча б заочно.Початок цього інтерв’ю шукайте на сайті «Перевесло» під назвою «Про європейські туалети можна писати романи та знімати фільми».
У драматичній історії нашого
народу є величні постаті, яких ніколи не огорне темінь забуття, які завжди
будуть з Україною, попри лихоліття і незгоди, байдужість і духовне зубожіння.
До них, насамперед, слід віднести Михайла Сергійовича Грушевського –
найвидатнішого нашого історика, вченого світового рівня, голову Центральної
Ради УНР.